Віддай людині крихітку себе,

За це душа поповнюється світлом.

Л. Костенко.

Оці слова відомої поетеси, що в епіграф винесені, для героя нашої оповіді стали навіть не девізом – життєвим заповітом. Ось уже два десятиліття він по крихітках роздає себе людям,  живе їхніми радощами і бідами, хворіє їхнім болем, усі шляхи нелегкі і тернисті з ними долає,  проблеми їхні розв’язуючи, піднімається з ними на вершину слави, таланти їхні засвічуючи-розкриваючи, радіє їхнім успішним крокам на стежині, котру сам для них протоптує… Для сотень тисяч подолян він став найліпшим другом, першим помічником, найкращим розрадником, найліпшим порадником, наймудрішим консультантом…

Анатолій Миколайович Савчук  у 2004-му очолив обласне товариство Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України». З тих пір, ламаючи сталі стереотипи, керується для себе визначеним: «Організації  подібні мають бути  не над людьми, вони – для людей». Адже на Хмельниччині понад 100 тисяч людей з інвалідністю, майже вісім тисяч з них – діти, і втричі більше цієї цифри – молодь з інвалідністю. У кожного з них свій біль, свій клопіт, своя безвихідь, свої проблеми… І, вірите, він, як батько, знає все про кожного: без жодних записів чи документів розкаже, як хто живе, хто потребує працевлаштування, хто – лікування, кого на конкурс який слід відвести, аби здібності наявні загалу відкрити, кому потрібно в оновленні візочка допомогти, кому з санаторно-курортним оздоровленням посприяти… Він ніколи не називає прізвищ, лише по-батьківськи: Сашко, Оленка, Світланка…

«Важко йому буде, бо людей дуже любить»

Передрікав дідусь Анатолія, коли хлопчина, пропрацювавши на хмельницькому заводі тракторних агрегатів учнем токаря, згодом токарем, здобувши в ПТУ тоді №1, зараз №11, фах токаря-універсала, вирішив вступати до артилерійського училища. «У службі військовій надмірне людинолюбство й доброта – не кращі риси»,  — відмовляв онука чоловік.  Та від задумки юнак не відмовився. Він змалку  звик приймати рішення сам, бути мужнім і сильним: виховувала його ненька одна, бо батьки розлучилися. А притаманні Анатолію наполегливість і принциповість, де потрібно – строгість, допомогли стати гарним командиром, гідним прикладом для підлеглих. Бо ж три роки командував у Німеччині спочатку взводом, згодом – артилерійською батареєю

Служити до Німеччини Анатолій Савчук поїхав з дружиною і донечкою. Там народився синочок. «У військовій швидкій, до Дрездена  не встигнувши доїхати», — посміхається мій співбесідник.

Як би добре не було у країні чужій, додому тягнуло магнітом. Тож повернувся Анатолій Миколайович з сім’єю на рідну Хмельниччину. П’ять літ служив у Славуті. Моя гордість у тому, що понад чотири сотні солдат, які перебували під моїм командуванням, вернулись до матерів та домівок живими і неушкодженими, каже Анатолій Миколайович, та з 8-ми офіцерських років, впродовж 5-ти років мої підрозділи були відмінними. Із Збройних Сил пішов по скороченню…

На хліба комерційні

потягло-зманило  чоловіка після служби військової. «Батьки дружини, хмельничани, — розповідає Анатолій Миколайович, — свого часу переїхали до Нижнєвартовська. Там вони, будівельники за фахом, налагодили непоганий бізнес, створивши ремонтно – будівельне підприємство. Тож і їм поміч була потрібна, й нам з дружиною роботи хорошої не довелося шукати: ми переїхали до них. На мені була комерційна частина – забезпечував будівельні майданчики матеріалами, технікою, людьми…». Так стекло п’ять років. Жили непогано, вистачало, як кажуть, на хліб і до хліба. Та шляхи Господні несповідимі. Життя сімейне, як буває часто, дало тріщину. Не любить про це говорити чоловік, не звинувачує, як це зазвичай трапляється, дружину, так просто статися мало, міркує. До того ж, самопочуття чомусь підводити стало… Повернувся до неньки у рідний Хмельницький.

А місто рідне зустріло… лікарнею

Довготривала операція в онкодиспансері… Друга група інвалідності… І знову, як мовиться, все з нуля. Пошуки роботи… За сприяння служби зайнятості здобув фах столяра-універсала.

Доля звела із нині, на жаль, покійним  тоді головою обласного товариства інвалідів Анатолієм Солонцем. З його, так би мовити, поради Анатолій Савчук створює поліграфічне підприємство, що займалося по-первах доставкою пошти, журналів, газет… Почав з чотирьох робочих місць і за два роки довів їх до 32. Фонд соціального захисту інвалідів допоміг з придбанням поліграфічної машини, комп’ютерів. Стали кращими роботодавцями області за створення робочих місць для людей з інвалідністю. За труд цей, за працевлаштування людей з інвалідністю отримав Савчук безліч грамот від Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики, від Державної служби зайнятості, від обласної та міської влади.

Нелегка надвідповідальна ноша

лягла на плечі тоді заступника обласного товариства інвалідів Анатолія Савчука, як відійшов у кращий із світів Анатолій Солонець, у 2004-ім.  Тоді йому ввірили очолити товариство, а це районні та міські, селищні осередки, кожний зі своїми позитивними та негативними сторонами, а головне це люди, які мають вади здоров’я, мають невирішені життєві ситуації, свій біль та надію.11102680_903032219717988_8948236699216872795_n

З головою поринув у роботу громадську, не маючи вихідних, фактично цілодобово без спочинку, з безліччю відряджень, стажувань в Україні і за кордоном. І певно тоді згадалося віще дідусеве «важко тобі буде, бо людей дуже любиш». Проблеми людей з обмеженими можливостями й шляхи розв’язання цих проблем не полишали думки й на секунду. Тож покращував, вдосконалював, модернізовував роботу товариства, вишукував лазівки, меценатів, спонсорів. Розробляв і впроваджував нові проекти, залучаючи державний, обласний, міський бюджети,  кошти спонсорів і благодійників. На його рахунку сім (!) проектів з залученням позаобласних коштів. За роботу гарну, на совість, за те, що товариство Хмельниччини займає чільне місце серед собі подібних у державі, обрали Савчука членом президії ради Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України».

Фестиваль за фестивалем, конкурс за конкурсом, турнір за турніром відкривають все нові грані творчості учасників Хмельницького обласного товариства інвалідів. І на кожен із заходів, чи то Всеукраїнський він, чи міжнародний,  везе-супроводжує Анатолій Миколайович «своїх підопічних» сам, і кошти, і транспорт для цього віднаходячи. А по приїзду дзвонить до редакції і з гордістю розповідає: «Наша команда серед 27 українських й трьох міжнародних на змаганнях у Криму зайняла друге загальнокомандне місце. Напишіть. Людям приємно буде це почитати. Вони того варті».

А якщо хтось вірші гарні чи картини пише, чи вишиває, Анатолій Миколайович знайде шляхи, аби їх показати загалу, похвалитися ними, творчі зустрічі з цими талантами організує, витягши таким чином їх з підступних стін самоізоляції і непотрібних комплексів неповноцінності. А вже найкращим подарунком для обділених долею подолян стануть надруковані їхні вірші, стараннями Савчука, звісно, у різноманітних альманахах, журналах, газетах…

Уже дев’ятий рік надає товариство послуги консультування. Тож мусив Савчук всі юридичні тонкощі повивчати. «До півтисячі юридичних консультацій за рік проводимо, — зізнається герой нашої оповіді. Благо, державний бюджет оплачує нам послуги телефонного зв’язку, Інтернет… А ви уявіть собі, якби ці люди з обмеженими фізичними можливостями стали оббивати пороги владних кабінетів, у багатьох випадках – не одного. Ми спрямовуємо відповідні листи, звернення  у потрібні структури. Тож легше і тим, від імені кого це робимо, й тим, до кого звертаємося: знаємо ж бо усі тонкощі. До того ж, обов’язково добиваємося того, що належить людині за Законом».

Узяли під крило молодих

Багато років тому узяло обласне товариство інвалідів під своє крило товариство молодих інвалідів міста. «Молодих треба підтримувати, вчити, — стверджує Савчук, аби гідна зміна нам була». В одній упряжці працюється легше, веселіше, проблеми долаються швидше.

1549312_753059128076592_6601255264894115918_nНайрізноманітніші заходи, заняття, розваги організовують для молоді з обмеженими фізичними можливостями. За перегляд ними кіно, вистав домовляються, з радістю йдуть назустріч відповідальні за це структури. Творчі вечори, майстер-класи, спортивні конкурси, найрізноманітніші подорожі-екскурсії до місць святих, до музеїв, міст-героїв… Хто до ліжка чи візка інвалідного волею долі прикутий, того вдома не забувають провідати, або транспорт потрібний підшукають, щоб людину на візочку з собою взяти… Новорічні, різдвяні подарунки, спільне святкування Восьмого березня, Дня молоді… Доб’ються кому працевлаштування, кому навчання, кому лікування, кому з ремонтом посприяють… Ось далеко не повний перелік із моря добрих необхідних повсякденних справ обласного товариства інвалідів загалом і його очільника зокрема. Та найголовніше – вони розвивають у людей з обмеженими фізичними можливостями відчуття повноцінності, корисності суспільству, сповнюють силою духу.

Мрії-плани

Планів мудрих, мрій далекоглядних, проектів хороших  у енергійного оптиміста Анатолія Савчука – ой, як багато! І всі вони, безперечно, незабаром втіляться в життя, аби покращити життя знедолених.

«Прикро, — зізнається чоловік, — що законодавство зараз звужує коло благодійників. Тож доводиться вишукувати інші шляхи грошових надходжень. Я завжди дотримуюся й вчу людей однієї істини: ми не повинні чекати, щоб нам хтось щось дав, ми мусимо заробляти для себе самі, а методів-засобів, можливостей  для цього  є чимало. Найголовніша мрія зараз – аби віддала нам міська влада приміщення площею 250 квадратних метрів на вулиці Панаса Мирного, котре використовуємо. Тоді, я вже домовився із спонсорами, вони зробили б нам там ремонт. Там би розміщувався наш поліграфічний апарат, там проводилися б такі необхідні для нашої молоді, та й старших людей гуртки, майстер – класи, поетичні читання, тощо. Громадська організація, на відміну від державної служби зайнятості, значно краще взнає людину впродовж років її перебування в громаді, тому питання працевлаштування вирішуються по кожній людині комплексно з урахуванням здібностей, потреб, фізичного стану та інших критеріїв. Основним задумом проекту «Молодіжний центр розвитку» є ефективне працевлаштування молоді та її подальший супровід, як на робочих місцях, так і в життєвих ситуаціях. Саме для цього проводяться тренінгові розвиваючі програми спільно з Хмельницьким міським центром соціальних служб сім’ї, дітей та молоді. В такі зустрічі психологи центру вкладають і душу, і знання. Для цього і проводяться творчі вечори, спільні туристичні подорожі, відвідування театрів та музеїв, тощо.

10849919_747379198644585_3536080408323832016_n«З ним працюється легко, з ним – комфортно і затишно. З ним не буває безвихідних ситуацій. З ним світло у найтемнішому тунелі», — стверджують голови районних товариств інвалідів краю нашого. Бо він, відтіснивши на якесь там десяте місце проблеми-справи особисті, горить любов’ю до людей, творінням добра для них. Побільше б нам таких людей! Нам справді так цього не вистачає…

Сьогодні, я не без гордості та вдячності тим людям хто працює зі мною в одній команді, скажу що разом ми здатні ще дуже багато користі принести громаді для її розвитку та вдосконалення, здатні йти європейським шляхом надання соціальних послуг громаді.

Указом Президента України № 27/2015 від 22 січня 2015 року Анатолію Миколайовичу присвоєно почесне звання «Заслужений працівник соціальної сфери України».

https://dostup.km.ua/wp-content/uploads/2015/06/10989176_800138613368643_3125714447808123405_n2.jpghttps://dostup.km.ua/wp-content/uploads/2015/06/10989176_800138613368643_3125714447808123405_n2-300x300.jpgadminОсобистостіособистості,Савчук
Віддай людині крихітку себе, За це душа поповнюється світлом. Л. Костенко. Оці слова відомої поетеси, що в епіграф винесені, для героя нашої оповіді стали навіть не девізом – життєвим заповітом. Ось уже два десятиліття він по крихітках роздає себе людям,  живе їхніми радощами і бідами, хворіє їхнім болем, усі шляхи нелегкі і...