За своєю юридичною природою свобода розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту (свобода заповіту) є одним із основоположних принципів спадкового права, при цьому вона не є абсолютною. Цивільним кодексом України визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов’язкову частку у спадщині.

Відповідно до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка). Наведений перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Малолітніми є особи, що не досягли чотирнадцяти років, неповнолітніми є особи, що не досягли вісімнадцяти років. Якщо неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності (у разі реєстрації шлюбу особи, яка не досягла повноліття, або у випадку, якщо особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини), вона зберігає за собою право на обов’язкову частку. Непрацездатні громадяни  особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Нотаріус в обов’язковому порядку при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.

Право на обов’язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, визначеного ч. 1 ст. 1241 ЦК, за наявності однієї з таких умов: він не вказаний у заповіті зовсім; у заповіті міститься положення про усунення його від права на спадкування або цьому спадкоємцю залишено частку у спадщині, меншу від належної йому обов’язкової частки.

Право на обов’язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов’язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов’язкову частку. Це право має характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Коло спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначається на день відкриття спадщини.

У встановлених законом випадках суд, з урахуванням відносин між спадкоємцями, що мають право на обов’язкову частку (а також за інших обставин, що мають істотне значення), може зменшити її розмір.

До обов’язкової частки зараховують вартість звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов’язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку.

Отже, метою існування обов’язкової частки у спадщині є захист інтересів окремих спадкоємців першої черги.

 

Центральний відділ з питань нотаріату Управління нотаріату Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький)

 

Фото: Designed by rawpixel.com / Freepik

https://dostup.km.ua/wp-content/uploads/2020/09/Kopiya-17929.jpghttps://dostup.km.ua/wp-content/uploads/2020/09/Kopiya-17929-300x300.jpgadminНовини
За своєю юридичною природою свобода розпорядження власністю шляхом вчинення заповіту (свобода заповіту) є одним із основоположних принципів спадкового права, при цьому вона не є абсолютною. Цивільним кодексом України визначено обмеження волі заповідача щодо права розпоряджатися власністю (обмеження принципу свободи заповіту) шляхом установлення права окремої категорії осіб на обов’язкову частку...